Вічний фонд імені Дмитра Куп'яка (Канада)

З турботою про майбутнє!

У 1994 році наш заклад отримав звістку з далекої Канади. Нас знайшов українець, перебуваючи за тисячі кілометрів від Буська у просторовому вимірі, але серцем близький до нашого містечка настільки, як тільки можуть бути близькими люблячі діти до рідної матері. Ім’я цієї людини – Дмитро Куп’як.

Із далекої Канади він спрагло ловив будь-яку звістку з рідного краю. І коли дізнався, що на теренах його Батьківщини у 1994 році відкрито заклад нового типу – гімназію, одразу ж відгукнувся з далекого заокеанського континенту і до самої смерті жив думкою – прилинути в рідні краї і особисто підтримати добрі починання нової, української, влади. Та не судилось – довелося зімкнути очі не в рідній Україні. 13 червня 1995 року перестало битись серце «не розстріляного», як він сам себе називав. 

Дружина пана Дмитра, пані Стефанія Куп’як виконала волю свого чоловіка – стала опікункою Буської гімназії до останніх днів свого життя.

Народився Дмитро Куп’як  6 листопада 1918 року в селі Яблонівка (сьогоднішня Яблунівка), що входила тоді до повіту Кам’янка Струмилова і розташована за 55 кілометрів на схід від Львова та за 6 км на північ від м.Буська. Народився на шостий день після проголошення у Львові 1 листопада Західно-Української Народної Республіки. 

Згодом, підсумовуючи пережите, у книзі «Спогади нерозстріляного», Дмитро Куп’як, напише: 

«І той факт, що я народився вільною людиною у незалежній українській державі, вплинув на кристалізацію мого характеру і вироблення світогляду. […] У Яблунівці я ріс українцем. Там полюбив чудову українську природу. І там я зазнав жорстокости і насильства окупантів, навчився любити і ненавидіти: любити свій народ і ненавидіти поневолювачів мого народу. І саме тому моє село – дороге мені і є початком моєї України».

Батьки Д. Куп’яка були малоземельними. 

Батько Юрій, придбавши із заробітків на сезонних роботах у Німеччині грошей, купив трохи землі і поставив нову хату за селом. Крім праці на господарстві, ще ткав. 

Мати, Ганна (з дому Здражель) походила з мішаної родини (баба була українкою, а дід – латинник, хоча до костьолу не ходив і дома розмовляв лише українською мовою).

У сім’ї було двоє дітей – Дмитро і старший за нього на 6 років брат Михайло.

Найболючішим спогадом із дитячих років для Дмитра Куп’яка був той, коли усвідомив безнадійність мрії про навчання в гімназії: у Золочівську не потрапив через неспроможність батька сплачувати за навчання, а шлях до Львівської перекреслило те, що був українцем, греко-католиком. 

На пропозицію пана Якубовського про можливість полагодити справу, якщо посвідку про хрещення буде змінено на римо-католицьку батько відповів твердо: «Сину, я був гордий за тебе, що ти народився вільною людиною у вільній Українській Державі. І тому не хочу, щоб тебе виховували ті, які приготовляють загибель нашому народові. Дозволу на перенесення посвідки до костьолу не дам».

Після довгої розмови з батьком син зрозумів, що той скоріше бажав би бачити сина у лавах борців за визволення свого народу, ніж освіченим, проте денаціоналізованим, а відтак і деморалізованим покручем.

Події не примусили себе довго чекати. 

У 30-их роках Дмитро Куп’як – серед членів аматорського гуртка при читальні «Просвіта» с. Яблунівки. 

Навесні 1933 р. він учасник багатолюдного здвигу у Львові – маніфестації «Українська Молодь Христові». 

Навесні 1937 року – приймає присягу і стає членом Організації Українських Націоналістів – організовує першу п’ятку в с. Яблунівка, до якої входили:  Степан Ковалик, Євген Парубочий, Михайло Ковалик, Михайло Куп’як, син Миколи, та Дмитро Куп’як. 

А далі логічно вмотивована низка подій: перший арешт 12 листопада 1938 року як результат підтримки бущанами зриву до самостійності на Закарпатт – і Золочівська Окружна тюрма. 

Після вироку – тюрма у Білостоку. Мучили не скільки тюремні будні, скільки вирок: людині поневоленої нації не можна виявити свого горя навіть у пісні, бо за пісню окупант карає людину трирічною тюрмою. 

Ув’язнення завершилось втечею у вересні 1939 року з початком другої світової війни.

Повернувшись додому, пережив перше побачення з большевиками і зрозумів: з цими «визволителями» їм не по дорозі.

 «Якщо ти не зміниш своїх поглядів і не вступиш до комсомолу, то не лише України, а й сонця тобі не бачити», - тих кілька слів з уст представника трудящих вистачило юнакові, щоб зненавидіти «визволителів» і прийняти остаточне рішення – підпілля. 

У підпіллі Дмитро Куп’як провів з 1939 по 1945 рік під псевдо Клей. 

Далі – втеча за наказом проводу: Польща, Чехія, Німеччина (табір для переміщених осіб), Англія. І чим більше віддалявся від рідних околиць, тим більше розумів, що не має права НЕ працювати для України, для збереження своєї ідентичності. 

Тому вже в Англії організовує спільні українські молитви, а кожного дня зранку – одногодинна лекція з історії України, де сам читав лекції, оскільки кваліфікованих істориків між друзями не було.

З допомогою родини Політилів йому вдається переправитись до Канади, спочатку до Едмонтона. 

Йому судилось, як він сам пише, бути першим повоєнним «скитальцем», котрий приїхав у ті околиці, і люди просили, щоб розповідав їм про події в Україні під час війни, розповідав не лише про жорстокість окупантів, а також про рішучий збройний спротив Української повстанської армії. Чим більше розповідав, тим більше прихильників у нього з’являлося. 

У Канаді Д. Куп’як веде активне життя у колі українських емігрантів.

Навчання англійської мови (КНИГИ).

 Тут знайомиться зі своєю майбутньою дружиною – Стефанією (з дому Хоркава, батьки якої прибули до Канади з Тернопілля). 

1953 року вони побралися і жили в радості і турботі одне про одного до останньої хвилини життя пана Дмитра.

Спільний бізнес – український ресторан «Май фер ін» у Торонто.

Громадське і політичне життя - 1972 року Д.Куп’як балотується до федерального уряду в Оттаві від консервативної партії (кандидат, якого ненавидить Москва).

 Полювання Москви, яка тричі вимагала від уряду Канади видати його як найжорстокішого убивцю.

Фермерська діяльність після продажу ресторанного бізнесу в Торонто – усе це подружжя переживає разом, у повному розумінні і при повній підтримці одне одного.

Та найголовніше – турбота про молодь. Оскільки подружжя не мало дітей, вони багато займалися благочинною діяльністю, спрямовували власні кошти на освіту здібних дітей із малозабезпечених сімей. 

Опікувались сиротинцями, учнями духовної семінарії оо. Василіян у Куритибі (Бразилія), школою монахинь у Каскавелі (також Бразилія). 

А ще їх будинок  неподалік містечка Мілтон за 50 км від Торонта був  відчинений для всіх, кому не було де прихистится у не такому уже й безтурботному заокеанському світі. І були це люди різні – головно з інтелектуального середовища. Серед них:

-  письменник Василь Барладяну, автор передмови до «Спогадів нерозстріляного», 

-  художник Микола Бідняк, з яким у Д. Куп’яка були особливо теплі дружні стосунки. 

Саме він є автором портретного зображення  п. Дмитра на його могилі. Оригінал цієї роботи маємо за честь мати у колекції музею.

Саме завдяки подружжю Куп’яків, їх благочинній діяльності задля розвитку закладу нового типу на теренах Буська, і було встановлено Премію імені Дмитра Куп’яка як стимул до успішного навчання та активної національно-громадянської позиції гімназистів. І хоча подружжя Куп'яків на сьогодні перебувають у засвітах, традиція нагородження іменною стипендією залишається. 

Із 1995 по 2021 роки стипендіатами стали 52 учні-гімназисти. 

У грудні 1998 року Стефанією Куп’як (Мілтон, Онтаріо) було засновано Вічний фонд ім. Дмитра і Стефанії Куп’яків для надання стипендій Канадським інститутом Українських студій в Альберті випускникам Буської державної гімназії ім. Євгена Петрушевича у Львівській області в Україні, які здобувають вищу освіту у Львівському національному університеті ім. І. Франка на факультеті економіки, філософії (політології), права та міжнародних відносин.