Вічний фонд імені Дмитра Куп'яка (Канада)
З турботою про майбутнє!
У 1994 році наш заклад отримав звістку з далекої Канади. Нас знайшов українець, перебуваючи за тисячі кілометрів від Буська у просторовому вимірі, але серцем близький до нашого містечка настільки, як тільки можуть бути близькими люблячі діти до рідної матері. Ім’я цієї людини – Дмитро Куп’як.
Із далекої Канади він спрагло ловив будь-яку звістку з рідного краю. І коли дізнався, що на теренах його Батьківщини у 1994 році відкрито заклад нового типу – гімназію, одразу ж відгукнувся з далекого заокеанського континенту і до самої смерті жив думкою – прилинути в рідні краї і особисто підтримати добрі починання нової, української, влади. Та не судилось – довелося зімкнути очі не в рідній Україні. 13 червня 1995 року перестало битись серце «не розстріляного», як він сам себе називав.
Дружина пана Дмитра, пані Стефанія Куп’як виконала волю свого чоловіка – стала опікункою Буської гімназії до останніх днів свого життя.
Народився Дмитро Куп’як 6 листопада 1918 року в селі Яблонівка (сьогоднішня Яблунівка), що входила тоді до повіту Кам’янка Струмилова і розташована за 55 кілометрів на схід від Львова та за 6 км на північ від м.Буська. Народився на шостий день після проголошення у Львові 1 листопада Західно-Української Народної Республіки.
Згодом, підсумовуючи пережите, у книзі «Спогади нерозстріляного», Дмитро Куп’як, напише:
«І той факт, що я народився вільною людиною у незалежній українській державі, вплинув на кристалізацію мого характеру і вироблення світогляду. […] У Яблунівці я ріс українцем. Там полюбив чудову українську природу. І там я зазнав жорстокости і насильства окупантів, навчився любити і ненавидіти: любити свій народ і ненавидіти поневолювачів мого народу. І саме тому моє село – дороге мені і є початком моєї України».
Батьки Д. Куп’яка були малоземельними.
Батько Юрій, придбавши із заробітків на сезонних роботах у Німеччині грошей, купив трохи землі і поставив нову хату за селом. Крім праці на господарстві, ще ткав.
Мати, Ганна (з дому Здражель) походила з мішаної родини (баба була українкою, а дід – латинник, хоча до костьолу не ходив і дома розмовляв лише українською мовою).
У сім’ї було двоє дітей – Дмитро і старший за нього на 6 років брат Михайло.
Найболючішим спогадом із дитячих років для Дмитра Куп’яка був той, коли усвідомив безнадійність мрії про навчання в гімназії: у Золочівську не потрапив через неспроможність батька сплачувати за навчання, а шлях до Львівської перекреслило те, що був українцем, греко-католиком.
На пропозицію пана Якубовського про можливість полагодити справу, якщо посвідку про хрещення буде змінено на римо-католицьку батько відповів твердо: «Сину, я був гордий за тебе, що ти народився вільною людиною у вільній Українській Державі. І тому не хочу, щоб тебе виховували ті, які приготовляють загибель нашому народові. Дозволу на перенесення посвідки до костьолу не дам».
Після довгої розмови з батьком син зрозумів, що той скоріше бажав би бачити сина у лавах борців за визволення свого народу, ніж освіченим, проте денаціоналізованим, а відтак і деморалізованим покручем.
Події не примусили себе довго чекати.
У 30-их роках Дмитро Куп’як – серед членів аматорського гуртка при читальні «Просвіта» с. Яблунівки.
Навесні 1933 р. він учасник багатолюдного здвигу у Львові – маніфестації «Українська Молодь Христові».
Навесні 1937 року – приймає присягу і стає членом Організації Українських Націоналістів – організовує першу п’ятку в с. Яблунівка, до якої входили: Степан Ковалик, Євген Парубочий, Михайло Ковалик, Михайло Куп’як, син Миколи, та Дмитро Куп’як.
А далі логічно вмотивована низка подій: перший арешт 12 листопада 1938 року як результат підтримки бущанами зриву до самостійності на Закарпатт – і Золочівська Окружна тюрма.
Після вироку – тюрма у Білостоку. Мучили не скільки тюремні будні, скільки вирок: людині поневоленої нації не можна виявити свого горя навіть у пісні, бо за пісню окупант карає людину трирічною тюрмою.
Ув’язнення завершилось втечею у вересні 1939 року з початком другої світової війни.
Повернувшись додому, пережив перше побачення з большевиками і зрозумів: з цими «визволителями» їм не по дорозі.
«Якщо ти не зміниш своїх поглядів і не вступиш до комсомолу, то не лише України, а й сонця тобі не бачити», - тих кілька слів з уст представника трудящих вистачило юнакові, щоб зненавидіти «визволителів» і прийняти остаточне рішення – підпілля.
У підпіллі Дмитро Куп’як провів з 1939 по 1945 рік під псевдо Клей.
Далі – втеча за наказом проводу: Польща, Чехія, Німеччина (табір для переміщених осіб), Англія. І чим більше віддалявся від рідних околиць, тим більше розумів, що не має права НЕ працювати для України, для збереження своєї ідентичності.
Тому вже в Англії організовує спільні українські молитви, а кожного дня зранку – одногодинна лекція з історії України, де сам читав лекції, оскільки кваліфікованих істориків між друзями не було.
З допомогою родини Політилів йому вдається переправитись до Канади, спочатку до Едмонтона.
Йому судилось, як він сам пише, бути першим повоєнним «скитальцем», котрий приїхав у ті околиці, і люди просили, щоб розповідав їм про події в Україні під час війни, розповідав не лише про жорстокість окупантів, а також про рішучий збройний спротив Української повстанської армії. Чим більше розповідав, тим більше прихильників у нього з’являлося.
У Канаді Д. Куп’як веде активне життя у колі українських емігрантів.
Навчання англійської мови (КНИГИ).
Тут знайомиться зі своєю майбутньою дружиною – Стефанією (з дому Хоркава, батьки якої прибули до Канади з Тернопілля).
1953 року вони побралися і жили в радості і турботі одне про одного до останньої хвилини життя пана Дмитра.
Спільний бізнес – український ресторан «Май фер ін» у Торонто.
Громадське і політичне життя - 1972 року Д.Куп’як балотується до федерального уряду в Оттаві від консервативної партії (кандидат, якого ненавидить Москва).
Полювання Москви, яка тричі вимагала від уряду Канади видати його як найжорстокішого убивцю.
Фермерська діяльність після продажу ресторанного бізнесу в Торонто – усе це подружжя переживає разом, у повному розумінні і при повній підтримці одне одного.
Та найголовніше – турбота про молодь. Оскільки подружжя не мало дітей, вони багато займалися благочинною діяльністю, спрямовували власні кошти на освіту здібних дітей із малозабезпечених сімей.
Опікувались сиротинцями, учнями духовної семінарії оо. Василіян у Куритибі (Бразилія), школою монахинь у Каскавелі (також Бразилія).
А ще їх будинок неподалік містечка Мілтон за 50 км від Торонта був відчинений для всіх, кому не було де прихистится у не такому уже й безтурботному заокеанському світі. І були це люди різні – головно з інтелектуального середовища. Серед них:
- письменник Василь Барладяну, автор передмови до «Спогадів нерозстріляного»,
- художник Микола Бідняк, з яким у Д. Куп’яка були особливо теплі дружні стосунки.
Саме він є автором портретного зображення п. Дмитра на його могилі. Оригінал цієї роботи маємо за честь мати у колекції музею.
Саме завдяки подружжю Куп’яків, їх благочинній діяльності задля розвитку закладу нового типу на теренах Буська, і було встановлено Премію імені Дмитра Куп’яка як стимул до успішного навчання та активної національно-громадянської позиції гімназистів. І хоча подружжя Куп'яків на сьогодні перебувають у засвітах, традиція нагородження іменною стипендією залишається.
Із 1995 по 2021 роки стипендіатами стали 52 учні-гімназисти.
1995-1996 н.р. |
Тимчук Тарас, Рудько Ольга |
1996-1997 н.р. |
Дудік Віталій, Христина Фостяк |
1997-1998 н.р. |
Дудік Віталій, Колодій Наталія |
1998-1999 н.р. |
Пришляк Олег, Березяк Антоніна (перший гімназійний випуск) |
1999-2000 н.р. |
Тимчук Тарас, Стадник Ірина |
2000-2001 н.р. |
Барилюк Ірена, Дулиба Віталій |
2001-2002 н.р. |
Сахаревич Володимир, Христина Лесюк |
2003-2004 н.р. |
Сірий Остап, Грещук Оксана |
2004-2005 н.р. |
Боцян Володимир, Курчаба Анна |
2005-2006 н.р. |
Квасниця Володимир, Петрів Ірина |
2006-2007 н.р. |
Баб’як Микола, Горошко Вікторія |
2007-2008 н.р. |
Святецький Ігор, Нижник Лілія |
2008-2009 н.р. |
Горошко Олег, Вітюк Марія |
2009-2010 н.р. |
Тарапата Андрій, Приставська Ірина |
2010-2011 н.р. |
Таланчук Олег, Слободян Оксана |
2011-2012 н.р. |
Цимбор Юрій, Зозуля Софія |
2012-2013 н.р. |
Левицький Василь, Заставна Наталія, Мавдрик Ольга |
2013-2014 н.р. |
Заставський Юрій, Мельник Марія |
2014-2015 н.р. |
Нижник Микола, Гораєцька Наталія |
2015-2016 н.р. |
Шевців Олег, Гуцько Катерина |
2016-2017 н.р. |
Лукач Назарій, Бабяк Ольга |
2017-2018 н.р. |
Сидор Артур, Шевченко Ірина |
2018- 2019 н.р. |
Зохнюк Володимир, Диня Христина |
2019-2020 н.р. |
Шеремета Марко, Миляновська Ірина |
2020-2021 н.р. |
Фурко Максим, Мушинська Василина, Петрович Анастасія |
У грудні 1998 року Стефанією Куп’як (Мілтон, Онтаріо) було засновано Вічний фонд ім. Дмитра і Стефанії Куп’яків для надання стипендій Канадським інститутом Українських студій в Альберті випускникам Буської державної гімназії ім. Євгена Петрушевича у Львівській області в Україні, які здобувають вищу освіту у Львівському національному університеті ім. І. Франка на факультеті економіки, філософії (політології), права та міжнародних відносин.